ФОРМУВАННЯ ПОПИТУ НА РИНКУ ЗЕРНА: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ

Анотація

Вступ. Співвідношення попиту та пропозиції зерна на національному ринку є однією з найбільш «чутливих» точок у забезпеченні продовольчої безпеки та збереження соціальної рівноваги в країні. Ринкова модель функціонування аграрної економіки дозволяє забезпечувати збалансовані параметри цих категорій, економічно стимулюючи підвищення чи скорочення товарної маси зерна на торгових майданчиках, виставляючи пріоритетом вибору учасниками ринкових відносин ефективність виробництва та цінність споживання.

Методи. Методи дослідження базуються на загальнонаукових засадах і фундаментальних положеннях економічної теорії та статистичної науки. У процесі дослідження для розв’язання поставлених задач використовувалися такі загальнонаукові методи пізнання: діалектичний, системний аналіз, наукове абстрагування, спостереження, порівняння, узагальнення, моделювання; а також традиційні економіко-статистичні методи: індексний, узагальнюючі статистичні показники та інтенсивності динаміки.

Результати. Вважаємо, що в напрямку стимулювання попиту на ринку зерна необхідно дотримуватися наступних векторів руху та акцентувати на них основне: здійснювати оцінку ємкості зовнішніх ринків зерна та його похідних з урахуванням достатнього забезпечення внутрішнього попиту; знижувати рівень протекціонізму на внутрішніх ринках, при одночасному збільшенні впливу на зовнішніх; застосовувати, переважно непрямі методи регулювання ринкових відносин на ринку зерна та його похідних; враховувати світовий досвід підтримки виробників на всіх фазах товарного руху; активно підтримувати запровадження нових способів та підходів до обробітку, збору, зберігання та переробки зерна, здатних підвищити конкурентні переваги, як як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках.

Перспективи. Пріоритетний напрямок майбутніх реформ – вдосконалення парадигми продовольчої безпеки, перехід від її розуміння як самозабезпеченості до її сприйняття як економічної спроможності забезпечити задоволення потреб населення з використанням зовнішньоторговельних інструментів – експортуючи сільськогосподарську продукцію, за якою Україна має природні та історично сформовані переваги, та імпортуючи ті витрати на внутрішнє виробництво явно вищі за витрати на імпорт.

Розглядаючи перспективи розвитку сектора зерновиробництва, необхідно брати до уваги той факт, що Україна не є сприятливим природним ареалом для культивування найцінніших у хлібопекарському відношенні сортів пшениці. Заходи щодо розвитку зерновиробництва та аграрна політика загалом можуть спробувати стимулювати вирощування твердих та особливо цінних сортів зернових, особливо пшениці.